Головна / Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни / Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

 

Іван Ритів

РИТІВ І. І.

РИТІВ Іван Іванович (25 травня 1876, с. Гельмязеве Золотоніського повіту Полтавської губ., нині Золотоніського району Черкаської області — З0 квітня 1962, Дніпропетровськ; похований на Запорізькому кладовищі) — місцевий просвітній і релігійний діяч, член відродженої Січеславської «Просвіти» (1918). 29 січня 1902 став працювати в катеринославській філії Селянського земельного банку, від 1906 — діловод, з 1916 — безпремінний член того ж банку. Восени 1918 —- член ради катеринославського відділу державного Земельного банку, адреса: Столипінська, 16 (нині — Чєрнишевського). Восени 1918 в числі семи інших місцевих діячів «Просвіти» поставив свій підпис під реєстрованим тоді статутом Катеринославського товариства «Просвіта». За спогадами І. Матюшенка, Р. брав активну участь у відродженні УАПЦ на Січеславщині, входив до десятки Благовіщенського собору. 1921 очолив фінансово-кошторисний відділ губернської РСІ (робітничо-селянської інспекції), з 1926 — у губфінвідділі спочатку інспектором, а потім завідувачем відділом. У 1929 скорочений і звільнений з роботи. У 1930-х двічі заарештовувався органами ГПУ-НКВС. Восени 1941 Р. очолив округову церковну Раду УАПЦ у Дніпропетровську. До складу Ради входили Максим Суруп, проф. Тихон Бабій, Теодос Капітоненко та Холодченко. 1942 архієпископом УАПЦ Геннадієм ( Шиприкеви-чем ) рукоположений на священики Преображенського собору. Певний час Р. був старостою того ж собору. Мав змогу займатися церковною діяльністю до жовтня 1943.
      Від січня 1944 Р. обіймав посаду керівника групи в облкомунбанку, з 1947 — інспектора тієї ж установи. 1951 скорочений. У 1951 економіст облводоканалу, наступного року скорочений. З 1952 заробляв на прожиток розклеюванням афіш у місті від рекламбюро. З 1955 — в конторі благоустрою, того ж року звільнений і вийшов на пенсію. Дружина — Лідія Олександрівна (1880 — 1955), уроджена Небесова, педагог. У 1911 завідувала 4-м міським жіночим початковим Троїцьким училищем (на розі Степової вулиці і Больничної, 10) (Календар-щорічник «Приднепровье» на 1912, с.277). Троє дітей — Марія, Олександра, Максим (останній на початку 1920-х опинився в еміграції і пропав безвісти). Онучка Лідія Яценко — дніпропетровський мистецтвознавець.